Отримання дозволу на каботажні перевезення суднами під іноземними прапорами – де логіка?

Законодавством розрізняється два види перевезень: каботажні перевезення (перевезення між портами України, ст. 131 Кодексу торгового мореплавства України, ст. 97 Митного кодексу України) та міжнародні перевезення (перевезення між портами України та іноземними портами, ст. 132 Кодексу торгового мореплавства України»).

При цьому, і каботажні, і міжнародні перевезення можуть здійснюватися як суднами, що плавають під державним прапором України, так і суднами, що плавають під іноземним прапором. Додатковою умовою для здійснення каботажних перевезень суднами під іноземним прапором є одержання на це «дозволу» Міністерства інфраструктури України (ст. 131 Кодексу торгового мореплавства України).

Разом з тим природа такого «дозволу», а також порядок його отримання свідчать про формальність вказаної процедури та відсутність реальної необхідності його існування.

Так, одним із основних законів, що регулює правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності є Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». В розумінні даного закону «дозвіл» – документ дозвільного характеру, який дозвільний орган зобов’язаний видати суб’єкту господарювання у разі надання йому права на провадження «певних дій щодо здійснення господарської діяльності» або «видів господарської діяльності» та/або «без наявності якого суб’єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності». Оскільки каботажні перевезення між портами України здійснюються суднами, що плавають під іноземним прапором лише «за умови» одержання на це «дозволу» Міністерства інфраструктури України, вказаний дозвіл має ознаки дозвільного документу.

Разом з тим, вказаного «дозволу» немає в переліку документів дозвільного характеру, визначеного Законом України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».

Більше того слід звернути увагу на особливості отримання документів дозвільного характеру. Зокрема, «об’єкт», на який видається документ дозвільного характеру – природні ресурси…, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга. При цьому, законом також має бути встановлено: платність або безоплатність видачі; строк видачі; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа; перелік та вимоги до документів, які суб’єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру тощо.

Щодо «дозволу», про який йде мова в ст. 131 Кодексу торгового мореплавства України, фактично вказано лише суб’єкт видачі цього документу. При цьому не зрозуміло що є об’єктом такого дозволу: каботажне перевезення як вид діяльності чи судно, щоб підтвердити його придатність для здійснення таких перевезень, в якому порядку та на яких умовах він отримується? Також не визначено підстав відмови у наданні такого «дозволу», в результаті чого на сьогоднішній день вказане питання фактично регулюється в «ручному режимі», кожен такий дозвіл видається у формі листа довільної форми, при цьому випадки відмови не відомі. Так, згідно відповіді Міністерства інфраструктури України, доступної в мережі інтернет (лист №811/55/10-17 від 02.02.2017), в 2016 році Міністерством інфраструктури України було видано 10 таких «дозволів», нікому при цьому не було надано жодної відмови.

В Митному кодексі України, зокрема в ст. 97, що передбачає особливості перевезення товарів, також не визначена природа та підстави отримання такого дозволу, а лише вказується, що товари, ввезені на митну територію України морським (річковим) судном, «допускаються» до каботажного перевезення між органами доходів і зборів або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів після їх перевантаження на інше морське (річкове) судно, що ходить під прапором України, або, за умови отримання на це «дозволу» Міністерства інфраструктури, на іноземне судно.

Таким чином, «дозвіл», який вказаний в ст. 131 Кодексу торгового мореплавання та ст. 97 Митного кодексу України, фактично лише свідчать про «допуск» судна/товару на внутрішні морські води. Даний «дозвіл» виконує своєрідну функцію пропускної системи суден під іноземним прапором на територію України.

При цьому такий «допуск» жодним чином не свідчить про можливість прирівняти судна у каботажному плаванні під іноземним прапором до суден у каботажному плаванні під державним прапором України, які здійснюючи однакові види перевезень, потрапляють під різне правове регулювання. Наприклад, якщо мова йде про ставку корабельного збору, то згідно п. 2.4 наказу Міністерства інфраструктури України «Про портові збори» №316 від 27.05.2013 року, ставки корабельного збору для суден у каботажному плаванні застосовуються тільки для суден, що виконують рейси у каботажному плаванні під Державним Прапором України. Відповідно для суден, що здійснюють каботажні перевезення під іноземним прапором ставка фактично не визначена. Існування таких норм може свідчити про бажання держави надати пільги таким суднам або ж про прогалини в законодавстві, однак факт залишається фактом.

Також варто звернути увагу, що формальність такого «дозволу» стала підставою для ініціювання законопроекту № 2712 «Про внесення змін до Кодексу торговельного мореплавства України (щодо сприяння розвитку судноплавства в Україні)», яким пропонується скасувати необхідність його отримання. Очевидно, що запропоновані зміни є цілком закономірними, враховуючи незрозумілу природу такого «дозволу», необхідність забезпечення прозорих правил ведення бізнесу, ліквідації бюрократичних та корупційних схем.


Олена Юрець – юрист
Владислава Слободенюк – асистент юриста