Коментар «щодо зняття регуляторних бар’єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій»

27 листопада 2014 року у Верховній Раді зареєстровано проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар’єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)» № 1058.

Не дивлячись на прогресивний характер Законопроекту, він не змінює концептуальних засад Закону України «Про державно-приватне партнерство», які є основною причиною його неефективності.

Зокрема, варто звернути увагу на наступне:

  1. Запропоновані в Законопроекті ознаки ДПП не відповідають загальноприйнятим ознакам ДПП, що передбачають передачу приватному партнеру операційного ризику щодо використання (експлуатації) робіт та послуг (transfer to private partner of an operating risk in exploiting works or services)[1]. Окрім того, включення до ознак ДПП такої ознаки, як «обов’язкова передача приватному партнеру права управління (користування, експлуатації) об’єктом партнерства» породжує ряд неузгодженостей пов’язаних з використання поняття «управління».Зокрема, відповідно до положень ст.1 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», управління об’єктами державної власності — здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.Враховуючи особливість відносин ДПП, управління майном в рамках ДПП суттєво відрізняється від поняття управління державним майном в розумінні Закону про управління.Зокрема, при здійсненні ДПП мова йде про передачу приватному партнеру права здійснювати певні роботи (в тому числі будівельні), надавати певні послуги та здійснювати управління господарською діяльністю (right to exploit the works and services and/or right to perform economic operations). При цьому користування та/або експлуатація державного чи комунального майна є тільки способом реалізації вищевказаних прав приватного партнера.
  2. Законопроектом не виключається можливість ініціювання ДПП з боку приватних інвесторів, що видається недоцільним з підстав, що були зазначені вище;
  3. Законопроектом не змінюється концепція Закону, згідно з якою ДПП, розглядається як правовідносини побудованих на основі єдиного договору – договору про ДПП;
  4. з положень Законопроекту не зовсім зрозуміло, чи поширюється закон про ДПП на визначення змісту (істотних умов) договору ДПП, якщо зміст такого договору визначений окремим законом, що регулює відповідну форму здійснення ДПП. Більше того, залишається незрозумілим чи обов’язковою є процедура аналізу ефективності, якщо окремим законом, що регулює відповідну форму здійснення ДПП не передбачається проведення аналізу ефективності;
  5. Законопроект не містить положень, які б гарантували надання приватному партнеру в користування земельних ділянок необхідних для реалізації проекту. Зокрема, не зовсім зрозуміло як орган управління державним майном, наприклад міністерство, зможе передати приватному партнеру в користування земельну ділянку, що належить міській раді або обласній державній адміністрації.

Таким чином, майже всі проблеми Закону про ДПП залишаються невирішеними, у зв’язку з чим Законопроект має бути суттєво доопрацьований.


Тарас Бойчук, юрист

[1] Див. Директиву ЄС від 26.02.2014 р. (Directive 2014/23/EU) «Про укладення договорів концесії».